Проект з музики «Розвиток вокального мистецтва в душі людини» призначений для учнів музичної школи. Проект має на меті створити в учнів різносторонньо- мистецький тип мислення, розвинути в них музичний слух та вокальні данні, навчити їх аналізувати переваги і недоліки в голосовому апаратті. 

Академі́чна му́зика - це найвищий рівень мистецтва  — широкий термін, який вживається для визначення типу музики, що належить до писемної композиторської традиції та наслідує сформовані в XVII—XIX століттях музичні форми і жанри, інструментарій та традиції виконання. Академічна музика протиставляється розважальній та народній.

Термін «академічна музика» є спорідненим з широко розповсюдженим терміном «класична музика», проте, на відміну від останнього, є точнішим в області свого застосування. Так, якщо термін «класична музика» містить у собі якісний (лат. classicus — зразковий) та історично-стильовий аспект (епоха класицизму), то «академічна музика» передбачає саме типологічний аспект, у той час як у стильовому відношенні включає найрізноманітніші напрямки.

Розрізнення академічної та розважальної музики є відносно недавнім і до певної міри штучним. Власне будь-яка форма музики може належати до тієї чи іншої категорії. Такий поділ можна прослідкувати протягом всієї історії мистецтва, оскільки здавна існувала музика «для танцю і для слухання», або розважальна та обрядова, або серйозна, хоча й обидві мали прикладне значення. На різних етапах історії музичної культури ці категорії набували вагомішого чи меншого значення, однак завжди співіснували, часто відрізняючись ступенем складності форми. Розважальну музику характеризувала певна спонтанність і свобода, а академічна музика більше прив'язувалась до певних правил і підпорядковувалась панівним напрямкам. Сьогодні до розважальної музики відносять (джаз, поп, рок), в той час, як академічна наслідує форми класичної музики.

Провести чітку межу між академічною та неакадемічною музикою не завжди можливо — ті чи інші поєднання надбань різних типів музики характерні багатьом музикантам XX ст., як-от: Джорджу Гершвінута Ендрю Ллойд Уеберу, частково українським композиторам Івану Карабицю та Олександру Костіну та іншим. Яскравим прикладом синтезу академічного жанру та неакадемічного музичного тематизму і традицій виконання став жанр рок-опери, що з'явився в кінці 1960-х років. Своєрідне засвоєння атональності, сонористики, та інших цікавих надбань академічного авангарду демонструють окремі джазові музиканти, як наприклад, Amy Denio^[en]. На межі різних типів музики балансують деякі стилі електронної музики. Попри це, розгляд академічних та неакадемічних музичних жанрів в одному культурологічному та мистецтвознавчому просторі, як серед спеціалістів, так і серед пересічних слухачів поки що виглядає проблематичним.